Видавничо-благодійний фонд імені Галини Гордасевич (ВБФ ГГ)

 
Гордасевич Богдан Олексійович
Україна, Львів,79069
вул. Тараса Шевченка д.400 к.61
E-Mail
E-Mail
Телефон0978228421
Веб сайт fondhgdilo.io.ua/
Веб сайт biblbogdan.io.ua
Веб сайт artlvivbest.io.ua
Google Talk http://fondHG.io.ua
Jabber http://fondHG.io.ua Jabber Online Status Indicator
IRC http://fondHG.io.ua IRC Online Status Indicator
AOL http://fondHG.io.ua AIM Online Status Indicator
MSN http://fondHG.io.ua MSN Online Status Indicator
Yahoo http://fondHG.io.ua Yahoo Online Status Indicator
Facebook Facebook
Twitter Twitter
Вконтакте ВКонтакте
LiveJournal LiveJournal
МойМир МойМир
МойКруг МойКруг
Хабрахабр Habrahabr
MySpace MySpace
BlogSpot BlogSpot
Flickr Flickr
Vimeo Vimeo
YouTube YouTube

Сайт Видавничо-благодійного фонду імені Галини Гордасевич (ВБФ ГГ) створено для популяризації творчого доробку письменниці з нагоди її 77-річчя від дня народження 31 березня 1935 р.



Головним завданням сайту є найповніше зібрання творів письменниці Галини Гордасевич  та оприлюднення її архівів, світлин, щоденників тощо.


Допоміжним завданням сайту є висвітлення діяльності ВБФ ГГ.


Надідеєю і завданням проекту ВБФ ГГ і цього сайту є розвиток і поширення всього українського, що було, що є і що буде!


Автор проекту і виконавець - син письменниці Богдан Гордасевич


Слава Україні! Героям слава!


Бог!  Україна!  Свобода!


Будьмо!


ОГОЛОШЕННЯ

30 БЕРЕЗНЯ 2012 Р. О 16 ГОД У ЛЬВІВСЬКІЙ ОБЛАСНІЙ БІБЛІОТЕЦІ ДЛЯ МОЛОДІ ТА ЮНАЦТВА (Пл. Ринок, 9)  ПРОЙДЕ УРОЧИСТЕ ЗІБРАННЯ З НАГОДИ ВШАНУВАННЯ 77-ЛІТТЯ ВІДОМОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЬМЕННИЦІ

ГАЛИНИ ГОРДАСЕВИЧ.

ОРГАНИЗАТОР ЗАХОДУ ДИРЕКТОР ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ВИДАВНИЦТВА "КАМЕНЯР" ДМИТРО САПІГА ЗАПРОШУЄ НА ЗАХІД ВСІХ ШАНУВАЛЬНИКІВ ТВОРЧОСТІ ПИСЬМЕННИЦІ, А ТАКОЖ ПРОПОНУЄ ПРИДБАТИ ТРИТОМНИК ТВОРІВ ГАЛИНИ ГОРДАСЕВИЧ, ПРЕДСТАВЛЕННЯ ЯКОГО ПРОЙДЕ В ПРОЦЕСІ ПРОВЕДЕННЯ УРОЧИСТОСТЕЙ.

В ЗАХОДІ ВІЗЬМЕ УЧАСТЬ СИН ПИСЬМЕННИЦІ - БОГДАН ГОРДАСЕВИЧ



ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА

(нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м. Львів).

Репресована за безпідставним звинуваченням у звязках з повстанським підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка.

Мати Г. закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці. Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині, відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увязнений за ст. 54-1"а" у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви.

Г. 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу.

Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Г. заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень, співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Г. спровокувала написати подруга, та вірші типу "Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі". Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. увязнення. Коли Г. зачитали вирок, вона подякувала, що не 25.

Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звязку з беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні вязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг).

За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну. Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір (м. Сусуман, Колима) до батька, який став вільнонаємним на золотих копальнях після відбування там терміну ув'язнення, Г. не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно. Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася.

З вересня 1963 р. відвідувала літературне об'єднання "Обрій" при газеті "Комсомолец Донбасса", яким керував Йосип Курлат. Там познайомилася з Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Г. зрозуміла, що її покликання – література, а не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружилась.

1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звязку з підготовкою до друку книжки віршів "Веселки на тротуарах" (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Г. приїхала до Києва, і Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”..

Кагебісти робили спробу завербувати Г., щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років.

У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір.

1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ.

1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка. Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог.

Бібліографія

Г.Гордасевич Г.Л. Степан Бандера: людина і міф. - Львів: В-во "СПОЛОМ", 2000. - 192 с. з іл.

Г.Гордасевич. Соло для дівочого голосу. – Дзвін, ч. 2 – 3, 2001 р. (Автобіоґрафічна повість).

Клавдія Бачинська. Згасла зірка Волині. - Українське слово, ч. 20 (3072), 2001. - 17 травня.

Петро Гоць. Галина Гордасевич серед нас. - Шлях перемоги, ч.13 (2500), 2002. - 21 березня.

Надія Романюк. "Жила. Любила. Плакала. Сміялась". - "Дзеркало тижня, № 314 (389), 2002. - 13 квітня.

 2.03. 2004 р. Василь Овсієнко




Громадськість Львівщини цілою низкою заходів вшанувала другу річницю від часу смерті письменниці Галини Гордасевич. Так 11 березня, в її день смерті, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця. Потім 13 березня, в день похорон Галини Гордасевич, у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація її книги перекладів світової лірики "Українка в світі".  Таким чином хоч і з-запізненням, але ще одна мрія письменниці здійснилась завдяки її сину Богдану і львівському видавництву ЛА "Піраміда", яке видало обидві названі книги.
Заключним став вечір пам'яті письменниці Галини Гордасевич у музеї Івана Франка у Львові, на який  син письменниці Богдан Гордасевич приніс дві посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді одні з найцінніших нагород для Галини Гордасевич,- наголосив в своїй розповіді її син і висловив щиру вдячність пп. Петру Франку і Євгену Гриніву за таке високе пошанування його мами. Далі він прочитав кілька віршів Галини Гордасевич, які віднайшов серед архіву і які ще ніколи не друкувались.


ДОЛЯ ПОЕТА


Минули дні поразок й перемог,
Верхів'я щастя й урвища розпачні.
За кожен день, який тобі дарує Бог,
Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!
Що слава? Заздрість, схована під усміхом!
Той, що укрився за твоїм плечем,
Твоїм не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.
Не називай цього ні горем, ні бідою.
Якщо не віршомаз ти, а поет,-
Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі,
Пускають плітки й дотепи солоні,-
Відкрий вночі вікно - і Бог тобі
Найкращу зірку покладе в долоні...


(дивитись породовження http://edit.io.ua/edit_story.php?edit_story=201638)



"Хто є хто в Україні" за 1997 р.


Гордасевич Галина Леонідівна; Львів, обл. т-во шанувальників Т.Шевченка, гол.; чл. Нац. ради ДемПУ; письменниця. Н. 31.03.1935 (м.Крем'янець, Терноп. обл.); укр.; батько Леонід (1912-1990)- священик, політв'язень (1946-53); мати Олена (1912-2000)-домогосп.; син Богдан (1961-) - журналіст. Осв. Літ. ін-т ім.Горького (1965-71, м.Москва). З 1950 - навч. в Остроз. пед. уч-щі. 05.1952 - заарештована. Засуджена на 10 р. "за складання націоналіст, віршів", звільнена 12.1954. працювала в Донец. обл. З 1964 - публікувалась в періодиці. Чл. Спілки письм. України (1984). 08.1989 - чл. ініціативної "трійки" зі створ. ТУМ ім.Шевченка в м.Донецьку. 01.1990 - делегат/ Всеукр. установч. з'їзд ТУМ (обр. до Великої ради). 06.1990 - член оргком-ту зі створ. Руху в Україні. 08.1990 - учасник установч. конференції зі створ. Руху в М.Донецьку (обрана до обл. проводу). 09.1990 -учасник установч. з'їзду Руху в М.Київ. 1991 - чл. оргком-ту зі створ. ДемПУ, делегат установч. з'їзду, член Нац. ради. Збірки поезій "Веселки на тротуарах" (1966), "Високе полум'я дня" (1980), "Наречена сонця" (1976), "Слід зірниці" 1986. Проза: "Відцвіла шипшина" (1974), "Твій тихий дім" (1980), "20 років і один день" 1984), "Прекрасні імена жіночі". Літ. портрети "Силуети поетес" (1989). Публіцистика "Письма к другу" (1989), есе "З сімейного альбому" (1993). Володіє польс. мовою. Захопл.: домоводство. (Джерело:"Хто є хто в Україні" за 1997 р.)


Біографія

Галина Леонiдiвна Гордасевич народилася 31 березня 1935 року в м. Крем'янцi на Тернопiльщинi в родинi священика Леоніда Гардасевича (1912-1990) та матінки Олени (1912-2000) з родини Хомчуків. Дитинство письменниці прйшло на Волині, де вона жила і вчилась у с. Городець, м. Дібровиця, с. Кричільську, м. Острозі, м. Костополі.
По закінченні семирічки в с. Кричільську поступила у 1950 р. навчатись до Острозького педучилища, а наступного 1951 року перевелась до Костопільського педучилища. Вперше була заарештована 13 березня 1952 р. ще 16-літньою, вдруге - 20 травня 1952 р. і засуджена Рівненським обласним судом за ст. 54 КК УРСР до 10 років позбавлення волі згідно вироку ".. за складання націоналістичних віршів та антирадянську агітацію серед студентів". На волю вийшла 23.12.1954 р., пробувши в ув'язненні 02 роки 07 місяців 03 днів, реабілітована - 11.05.1992 р. Ув'язнення відбувала у зонах Чернігова, Одеси, Куйбишева (Самари).
За "оргнабором" у 1955 р. приїхала на Донбас, де починала з різноробочої на будівництві. Працювала в м. Макіївці на труболиварному заводі, керівником драмгурка в шахтарському селищі Ханжонково, друкарем в Донецькій обласній друкарні. Одночасно заочно навчалася в школі робітничої молоді, Донецькому Індустріальному інституті, на театральному відділенні Культосвітнього училища, а з 1956 по 1971 рік одержала вищу освіту в Московському Літературному інституті ім. Максима Горького. Працювала в Донецькому обласному управлінні по пресі редактором, потім з 1974 р.-сценаристом у Донбитрекламі. З 1984 р.- на творчій роботі професійного письменника.
Перші публікації в періодиці опубліковано в 1964 р. Член Національної  Спілки письменників України з 1984 р. Автор багатьох поетичних збірок та книжок прози, критики і публіцистики, а також кількох сотень публікацій періодичних виданнях України та за її межами.
В серпні 1989 р. була членом "ініціативної трійки" по створенню Товариства української мови на Донбасі. Як делегат Всеукраїнського установчого з'їзду ТУМ в січні 1990 р. була обрана до Великої Ради. В червні 1990 р. стає членом оргкомітету по створенню Народного Руху України; в серпні 1990 р. - учасник установчого конференції зі створення НРУ в м. Донецьку, де була обрана до обласного Проводу; у вересні 1990 р. - учасник Установчого з'їзду НРУ в м. Києві. У 1991 р. послідовно член оргкомітету зі створення Демократичної  партії України, делегат Установчого з'їзду ДемПУ, де була обрана до Національної Ради.
Вільно володіла польською, білоруською, російською, чеською, словацькою і болгарською мовами. Добре знала англійську, латинську, італійську та іспанську мови. Активно займалась перекладацькою діяльністю.
Лауреат літературного конкурсу "Шістдесятники" за 1996 р., премій ім. Олександра Білецького в галузі критики, ім. Валерія Марченка в галузі публіцистики за 1997 р.
У 1990 р. переїхала з м. Донецька на постійне проживання до м. Львова, де й по-мерла 11 березня 2001 року від інсульту. Похована 13 березня 2001 року на батьківщині в м. Кременці на старовинному Монастирському цвинтарі.
З нащадків залишилися син Богдан (19.06.1961) та онука Соломія (08.04.1994). Старший син Сергій 1959 р. народження помер від дизентерії у 1960 р. В Росії в м. Сусуман Магаданської області проживає рідна сестра Нонна Круглова з сім'єю.

Бібліографія

1. Галина Гордасевич. Веселки на тротуарах. Поезії. Київ, «Радянський письменник», 1966.
2. Галина Гордасевич. Відцвіла шипшина. Повість і оповідання. Київ, «Радянський письменник», 1974.
3. Галина Гордасевич. Наречена сонця. Поезії. Донецьк, «Донбас», 1976.
4. Галина Гордасевич. Високе полум’я дня. Поезії. Київ, «Радянський письменник», 1980.
5. Галина Гордасевич. Твій тихий дім. Повість і оповідання. Донецьк, «Донбас», 1980.
6. Галина Гордасевич. Двадцять років і один день. Повісті. Київ, «Радянський письменник», 1984.
7. Галина Гордасевич. Двадцять років і один день. Повісті. Видання перероблене і доповнене. Донецьк, «Донбас», 1985.
8. Галина Гордасевич. Слід зірниці. Поезії. Київ, «Радянський письменник», 1986.
9. Галина Гордасевич. Письма к другу. Публицистические эссе. Донецьк, «Донбас», 1986.
10. Галина Гордасевич. Силуети поетес. Літературні портрети. Київ, «Радянський письменник», 1989.
11. Галина Гордасевич. Прекрасні імена жіночі. Повісті. Донецьк, «Донбас», 1990.
12. Галина Гордасевич. Казка про хлопчика Ромчика і трьох чарівних коників. Дубно, «Наш край», 1991.
13. Галина Гордасевич. Яничарська балада. Поезія. Дубно, «Наш край», 1993.
14. Галина Гордасевич. З сімейного альбому. Есе. Дубно, «Наш край», 1993.
15. Галина Гордасевич. Казка про Сонце і його синів-променів. Львів, «Каменяр», 1996.
16. Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Київ, «Бібліотека українця», 1999.
17. Галина Гордасевич. Вибране сином. Поезії. Львів, «Сполом», 1999.
18. Галина Гордасевич. Рядок з літопису. Поезії. Львів, «Сполом», 2000.
19. Галина Гордасевич. Ера України. Поезії. Львів, «Сполом», 2000.
20. Галина Гордасевич. І сказав Ісус. Поезії. Львів, «Сполом», 2000.
21. Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Друге видання, доповнене. Львів, «Сполом», 2000.
22. Галина Гордасевич. Лілії для Юлії. Поезії. Львів, «Сполом», 2001.
23. Галина Гордасевич. Ішла весна по місту. Поезії. Львів, «Піраміда», 2001.
24. Галина Гордасевич. Над озером холодної води. Поезії. Львів, «Піраміда», 2001.
25. Галина Гордасевич. Сонце, вітер і жінка. Поезії. Львів, «Піраміда», 2001.
26. Галина Гордасевич. Станція Ворожба. Поезії. Львів, «Піраміда», 2001.
27. Галина Гордасевич. Соло для дівочого голосу. Автобіографічний роман. Львів, «Добра справа», 2001.
28. Галина Гордасевич. Степан Бандера: людина і міф. Документальна розвідка. Третє видання, доопрацьоване. Львів, «Піраміда», 2002.
29. Галина Гордасевич. Нескорена Берегиня. Документальний мартиролог про 115 жінок-політв’язнів.  «Піраміда», 2002.
30. Галина Гордасевич. Як стати доброю господинею.  «Каменяр», 2004.



ЗАПОВІТ

Коли помру, - колись таки помру, -
Хоч вірю, що це станеться нескоро, -
То дайте спокій сивому Дніпру,
Де кручі і високі осокори.
На Личаківський також не несіть:
Там надто пишно і, до того, тісно.
Ні-ні, не хочу! Навіть не просіть!
Сказала так - хай буде нині й присно.
На цвинтарі малому схороніть,
Де хрестики і написи наївні.
Нікому йти туди не бороніть,
Нехай то будуть кози або півні.
Вони зчиняти бійки мастаки
І я малою трохи їх боялась.
Ага, ще напис напишіть такий:

«Жила. Любила. Плакала. Сміялась.»


***
Кажуть, що ми ображені,
Кажуть, що ми зневірені,
Почуття на терезах важимо,
Розмовляємо словами сірими.
Що забули слова червоні:
Комунізм, світова революція!
Не обпалюють полум'ям скроні
Наші мрії убогі та куці.
Юнаки запустили бороди,
А дівчата в штани залізли.
Що ж! Давайте рахунки зводити,
Комуністи наші залізні
Ви, що слухали в Жовтні «Аврору»,
Що горіли чуттями святими,
Так повірили легко і скоро
В підлу зраду своїх побратимів!
Розтрощили царську корону,
Викидали ікони з порога.
А самі, без церков і без трону,
У шинелі воздвигнули бога.
А кулі усі смертельні —
Чи з Руру вони, чи з Уралу.
І не Сталін сам, і не Берія —
Ви своїх побратимів стріляли.
І щоб це не вернулось знову,
Щоб так не спіткнутись, як ви.
Ми нікому не віримо на слово,
Ми не віримо в правду Москви.

1966р.


***
А я, неначе крамолу,
В душі несу,
Що площу звали Красною
Не за красу.
Лиш дурень повірить відразу,
Що тут початок землі.
... Крик передсмертний Разіна
Було чути в Кремлі.
Хай на доноси майстер
Точить перо,
Та звали Москву матір'ю
Не за добро..
Не стану критись з думками -
Вони ж не нові:
Стоїть вона, білокамінна,
На сльозах та крові.
Було над Москваю димно,
Та блискучі ж слова!
Прославилася Ходинкою
Красуня Москва.
А може, про це не будемо
Замнем до пори!
Займатися словоблуддям
Усі ми майстри.

7.11.1967р.

***
Ой, повезли Галю темними лісами,
Прив'язали Галю до сосни косами...
А щоб слухала батька-матір,
Та не рвалась в широкий світ!
І стали біля неї сосни на варті,
І до ніг їй послався калиновий цвіт.
І виходили з гущавини сарни й лисиці,
Не насмілювались ближче підійти.
І тільки конвалія принесла росиці,
Щоб губи зволожила в час самоти.
Ой, Галю, Галю, сестрице Галю.
Пройди крізь вогонь, крізь смертельну муку.
Брате мій вірний, темненький гаю,
Не видай нікому пекучого смутку.
В темному гаю вогонь догорає,
Сосни застигли годиною пізньою.
Всі смутки та болі серце вбирає,
Щоб потім зробити їх власною піснею.

11.11.1971р.


***
Сказали птиці: літати доволі!
На десять років позбавили волі.
Досить з вітром в піжмурки грати!
Кинули птицю за мури, за грати!
А якій літалось, а як їй любилось...
Ах, як її серце у розпачі билось!
Роки пройшли. Змінилась погода.
На птиць, щоб у клітках, минула мода.
Прийшли урочисто, з щемом у серці,
Під бурхливі оплески відчинили дверці
— Злітай, птице, у чисте небо!
Глянь, як довколо весняно, травнево!
Співай пісні, вий гнізда із рути,
Лише... узгоджуй свої маршути.
А птиця за дверці ступила несміло.
А птиця крилами змахнула невміло.
Ох, пізно ти, доле, двері відкрила!
Бо де ж полетіти, як всохли крила.

23.01.1965р.


***
Хочете – приймайте на віру,
Що зі мною вчинили:
Зняли з мене шкіру
Та й вичинили,
Та й пошили чоботи,
Чоботи на рипах,
Та й сказали: – Чого ти
Холодна, як риба?
Взувай-но на ніжки
Та вшквар гопака.
Та ну ж, не маніжся!
Ач, горда яка!
... Ну що ж, станцюю. Гаразд.
Бог дасть, не  в останній раз.

8.07.1963р. Москва


***
Для мене "культ"– не абстрактне поняття,
Не історія, стара, як легенда.
Для мене "культ", коли хочете знати,
Це молодість, за гратами проведена.
Це не розмова, коли робити нічого,
Не запізнілі жалі та зітхання,
Це – мої вірші на столі у слідчого
Про першу весну і про перше кохання.
Липи розквітлі вливаються в вікна.
Вальс із парку кличе до танцю.
А я ось зараз признатись повинна...
А в чому ж я, власне, повинна признатися?
Для мене електрика – не світла озерця,
Що їх ліхтарі розливають у темряві ночі.
Вона мені стала пороком серця,
Ранніми зморшками підкреслила очі.
Це, може, не має великого значення
І в історії ніяк не позначиться,
Та коли у дівчат були перші побачення,
Коли їм хлопці почали всміхатися,-
Я заповнювала блоки бетоном,
Я розвантажувала баржі з цементом.
Я дуже пізно познайомилась з капроном
І ще пізніше – із перманентом.
Та якби до мене з'явилась фея
Що може виконати прохання кожне,
Я б не стала просити в неї
Забрати в мене життя тривожне.
Я б не схотіла прожити по-іншому
Жодного дня, ані жодної хвилі.
Всі мої дні, у минулому лишені,
Шрами на серці моїм залишили.
Тільки якби не минуле, не пройдене,
Не було б і мене ось такої, як зараз.
Я бережу свої згадки, як ордени,
Найстрашніша із зрад – це себе зрадити.
І якщо я все це разом з країною
Змогла перетерпіти і подолати,
Значить, стала я мудрою,
Значить, стала я сильною,
Значить, в світі ще мушу зробити багато.

1964р.
***
Межи мною і вільним світом
Були дроти, в п'ять рядів натягнені,
І з вишок, суворо і непривітно,
Дивились хлопці, в форму одягнені.
Та якби до мене з'явилась фея,
Що може виконати прохання кожне.
Я б не стала просити в неї
Забрати в мене життя тривожне.
Я б не схотіла прожити по-іншому
Жодного дня, ані жодної хвилі.
Всі мої дні, у минулому лишені,
Шрами у серці моїм залишили.
Тільки ж, якби не минуле, не пройдене.
Не було б і мене, а була якась інша.
Я бережу свої згадки, мов ордени.
Від себе відмовитись – зрада найгірша.
Я знаю: майбутнє в нас буде погоже,
Неправда і зло відійдуть у минуле.
Тільки забути його я не можу,
Не вимагайте, щоб я все забула.

1964р.
Донецьк, Макшосе 23/41
Гордасевич Галина Леонідівна
(так датовано у рукописі)

***
Коли на губи мої сходить важка німота,
Така німота, що мовити слово несила,
Прийди до мене, давня пісня проста,
Що мама співала, коли ще під серцем носила
Про чисте поле, про синє море,
Про червону калину з темного лугу,
Про силу козацьку, що ворога зможе
Та про гірку материнську тугу.
Щоб в полі лунало, щоб в небі бриніло,
Щоб підступало сльозами до горла.
За хвилю слова — роки мовчання.
Я згодна, доле, на таку плату.
І тільки потім довгими ночами
Над чужею піснею сиджу і плачу.

11.07.1972 р.
***
Не можу про Вкраїну патетичним тоном
І в екстазі солодкім не завмираю.
Колись я тягала носилки з бетоном,
А зі мною – Розенберг Рая.
Були обом безрадісні ночі,
Пересилки, "параші", етапи,
І в час перевірок на грудях дівочих
Чужі безсоромні лапи.
Трагічне в життя нашого повісті
Було на кожній сторінці.
А між тими, хто нас стеріг по совісті,
Були свої, українці.
І що ви розводите мені теорії
Про засилля жидівське всюди!
Той, хто бачив тюремні зорі,
Довіку їх не забуде!
Хай інший копається в історії гної,
Між покидьками кривди дрібні збирає,
Та я пам’ятаю: носилки зі мною
Носила Розенберг Рая!
1966 р.

ТОЧНО ДАТОВАНИЙ ВІРШ

Цей вiрш я написала двадцять п'ятого лютого
Тисяча дев'ятсот шiстдесят сьомого року.
Я точно датую його, бо все мене лають,
Що нема в моїх вiршах ознак часу.
Кажуть, такi вiршi могли бути написанi
І сто, i двiстi, i триста рокiв тому.
Кажуть, такi вiршi можуть бути написанi
І через сто, i двiстi, i триста рокiв.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Жiнки плакали, коли їх залишали кохані?
Я не думаю, що через триста рокiв
Вони будуть цьому радiти.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Люди боялися смертi?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Вони будуть чекати смертi, як визволення.
І хiба я винна, що триста рокiв тому
Зраду карали смертю?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Зраду вважатимуть доблестю.
Простiть мене,
Що я схожа на своїх прадiдiв.
Простiть мене,
Що я схожа на своїх правнукiв.
Бо ж я – та ланка,
Що з'єднує минуле з майбутнiм.

ТОВАРИСТВО

Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Давайте пiднiмемо чарки,
Щоб вiчною дружба була!
Ти нас не лишай нiколи,
Наша незрадна любове!
Ти ж, чорна, недобра думко,
Нам не затьмарюй чола!

Яке товариство зiбралось –
Добiрне, немов перемите!
Давайте сядемо ближче,
Тiснiше плече до плеча!
Пройшли ми крутi дороги,
Нелегке сплатили мито,
Не марно в очах наших ясних
Навiк залягла печаль.

Та зараз про це не будем.
Нам зараз не до печалi.
Ви чуєте: на гiтарi
Вже забринiла струна!
Давайте усi заспiваєм!
Ми надто довго мовчали,
Ми маємо право на пiсню –
Нехай зазвучить вона!

Це пiсня вiри й надiї,
Любовi й гiркої муки,
Це пiсня про тих, хто вижив
І хто не вийшов з пiтьми.
З'єднаймо руки, братове,
Подайте сусiдам руки!
Жили ми нелегко, та чесно,
Нiкого не зрадили ми.

Хай судять нас нашi дiти,
Хай судять нас нашi внуки,
Та правнуки зрозумiють,
Як воно справдi було.
Ми долю собi вибирали
По совiстi, не з принуки,
Ми вiрили в те, що правда
Колись переможе зло.

І хоч сивина на скронях,
Та серце й зараз готове
Туди, де з-за темної тучi
Майбутнього сонце встає.
Яке товариство зiбралось!
Яке товариство, братове!
Дякую, що зiбрались!
Дякую, що ви є!

МИ – Є!

Довго вони панували
Над краєм – холод і тьма.
Нам до тями вбивали,
Що нас як народу – нема.
Будемо разом виходити
З того гнiту i тьми,
Собi i свiту доводити,
Що є ми.
Серце у грудях б'є:
Ми – є!

Нам славна судилася доля.
Скорiше до працi ходiм
Збирати камiння з поля,
Зводити з нього дiм.
Повiсимо в нашому домi
Вишиванi рушники,
Будемо в свiтi вiдомi
Мрiйники, трудiвники.
Дамо загребущому вiдсiч:
– Зась! Воно не твоє!
Ми – є!

У КАВ'ЯРНІ "ГРОНО ДІОНІСА"

Сиджу в кав'ярні маленькій,
п'ю каву,
чорнющу, як ніч,
і гірку, як доля моя,
і все чекаю ще
на руку твою ласкаву,
і вслухаюсь в глибини пам'яті,
чи почую твоє ім'я?
Та вже не надіюся,
що колись-то отримаю Нобеля,
хоч би й писала
до знемоги,
до самозабуття,
бо після голодоморів,
концтаборів
і Чорнобиля,
що напишеш,
щоб вразило більше,
ніж саме життя?
Я вже знаю,
що не об'їжджу всю Європу,
а де вже, щоб побувати
на іншому материку,
а проте не наливайте
в чашку мою сиропу -
ні на що не проміняю
долю свою гірку.
Бо кожна моя сльоза
вже діамантом стала,
а кожен мій чорний день
в небі зорею сія.
Крутою дорогою йшла,
та дійшла таки – не пристала.
В маленькій порожній кав'ярні
п'ю чорну каву я.
1999 р., м. Львів

ДІАЛОГ

– Чуєш, б'є дзвiн?
А по кому ж це вiн?
– Вiн б'є по наших прадiдах,
Людях мудрих i праведних,
Що життя совiстю мiрили,
І у Всевишнього вiрили.
І роботу всяку робили,
І землю рiдну любили.

– Чуєш, б'є дзвiн?
А по кому ж це вiн?
– Він б'є по наших дідах,
Що високий зводили дах,
Будували для внуків дім
У зеленім гаю молодім,
Та самі не жили в цьому домі,
І могили їх невідомі.

– Чуєш, б'є дзвін?
А по кому ж це він?
– Він б'є по наших батьках,
Що носили нас на руках,
Як уміли і як могли,
Від лихого нас берегли,
Як уміли, учили добру,
Й не сказали:
– Колись я умру.

– Чуєш, б'є дзвін?
А по кому ж це він?





Громадськість Львівщини цілою низкою заходів вшанувала другу річницю від часу смерті письменниці Галини Гордасевич. Так 11 березня, в її день смерті, у Львівському Аграрному університеті відбулась презентація книги-мартиролога "Нескорена Берегиня", над якою останні роки свого життя напружено працювала письменниця. Потім 13 березня, в день похорон Галини Гордасевич, у Львівському обласному Будинку вчителя відбулась презентація її книги перекладів світової лірики "Українка в світі".  Таким чином хоч і з-запізненням, але ще одна мрія письменниці здійснилась завдяки її сину Богдану і львівському видавництву ЛА "Піраміда", яке видало обидві названі книги.
Заключним став вечір пам'яті письменниці Галини Гордасевич у музеї Івана Франка у Львові, на який  син письменниці Богдан Гордасевич приніс дві посмертні нагороди Галини Гордасевич: Почесну відзнаку-хрест "За заслуги в боротьбі за волю України" від Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих і Нагрудну відзнаку-орден "За вірність" імені Василя Стуса від Всеукраїнського товариства "Меморіал".
- Це справді одні з найцінніших нагород для Галини Гордасевич,- наголосив в своїй розповіді її син і висловив щиру вдячність пп. Петру Франку і Євгену Гриніву за таке високе пошанування його мами. Далі він прочитав кілька віршів Галини Гордасевич, які віднайшов серед архіву і які ще ніколи не друкувались.