Галина Гордасевич (31.03.1935 - 11.03.2001)

 

Галина Гордасевич (31.03.1935 - 11.03.2001)




Галина Гордасевич (31.03.1935 - 11.03.2001)

Галина Гордасевич (справа) з батьками: святий отець Леонід Гардасевич і матінка Олена (з Хомчуків

)Збірка поезій "І СКАЗАВ ІСУС"

Присвячується світлій пам’яті двох прекрасних українок, що
передчасно трагічно пішли з життя: Аллі Горській та Соломії Павличко

Від автора

Коли мені ще й двох років не було, – я цього, звичайно, не пам’ятаю, це згадувала мама, – отож, коли мама приходила в церкву зі мною на руках, я, ще не вміючи як слід вимовляти слова, вже тягнула за хором:”Осі, милю!” – що мало означати:”Господи, помилуй!”
По батькові я належу до спадкового роду духовенства. В Острозі в церкві служив мій прадід Павло. Священиком був мій дід Олександр; арештований в 1940 році, він не повернувся додому. Священиком був мій батько Леонід, якого арештували в 1946 році, і в Україну він повернувся з Колими лише через 23 роки. Він і помер від інфаркту в дорозі до церкви, де мав правити службу.
Біблію, – і то церковно-слов’янською мовою, – я прочитала, коли мені було років десять. Звичайно, я тоді ще не була в змозі осягнути всю мудрість цієї геніальної книги, але дитячий розум міцно запам’ятав зміст, і колись я вже писала, що Біблія – це одна з чотирьох прочитаних в дитинстві книг, на яких базується вся моя освіта.
Тому мої вірші релігійної тематики – це не данина моді, вони виношувалися в моїй підсвідомості все життя, щоб у потрібний момент появитися на світ. В більшості випадків народження цих віршів не пов’язане з якимись конкретними подіями. Хоча “Звізда Полин” таки викликана Чорнобилем, але написана через три роки. “Остання вечеря” написалася мені незадовго після “Різдва”, а вірш “Кажуть: пустеля цей ниций світ” прийшов до мене в березні 1991 року, коли я була в Литві і слухала концерт місцевої єврейської молоді.
В збірку ввійшли також кілька віршів, які просто є роздумами над сенсом життя і його минучістю, бо такі роздуми обов’язково приводять нас до вічного питання: то ж чи є над нами якась Вища Сила?


Молитва

Ангеле Божий, хоронителю мій!
Бережи мене і вночі, і вдень,
Коли сонце пече і коли сніговій,
Від хижих звірів і злих людей.

Ангеле Божий, Хоронителю мій!
Коли горе чорний день принесе,
Коли сльози пекучі підступлять до вій,
Дай мені силу знести усе.

Ангеле Божий, хоронителю мій!
Над Тобою небо ж таке голубе!
Коли в серці моїм загніздиться змій,
Дай мені силу здолати себе.



Перстень царя Соломона

Поверни, царю,
круг пальця мене.
Повір, премудрий, –
і це мине,

Образливо?.. Гірко?..
Біль серце тне?
Треба потерпіть –
і це мине.

А цариця Савська
була ж наче пальма...
А цар персня
зриває з пальця.
А з персті земної
ще раз змигне:

– І це мине!

 

 

ГОРДАСЕВИЧ ГАЛИНА ЛЕОНІДІВНА

(нар. 31.03. 1935, м. Кременець Тернопільської обл. – 11.03. 2001, м.Львів).

Репресована за безпідставним звинуваченням у звязках з повстанським підпіллям. Поетеса, учасниця руху шістдесятників, громадська діячка.

Мати Г. закінчила учительську, а батько духовну семінарію в Кременці. Батько мав парафію в с. Язвенки, потім у с. Парахонськ на Пінщині, відтак у Дібровиці на Рівненщині. Уникаючи переслідувань німців, потім більшовиків, перебрався в с. Городець, потім Кричильськ, де за відмову порушити таємницю сповіді був у липні 1946 р. заарештований і увязнений за ст. 54-1"а" у Сибіру на 10 р.. Повернувся в Україну аж 1959 р. Помер 15.09. 1990 р., похований у с. Михайлівка під Черкасами біля церкви.

Г. 1950 р. з похвальною грамотою закінчила сьомий клас у с. Кричільськ і без екзаменів вступили в Острозьке педучилище. Як така, що приховала правду про батька, потрапила під безпідставні підозри НКВД у звязках з підпіллям. Жила впроголодь, лише на стипендію. Щоб бути ближче до бабусі, на другий курс перевелася в педучилище у м. Костопіль. 13.03. 1952 була затримана міліцією на три доби за провокативним звинуваченням у крадіжці. При обшуку виявили щоденник і вірші, справу передали до Рівненського обласного управління КГБ, де від 16-літньої дівчинки домагалися зізнання в антирадянських настроях. Єдину з групи її не приймали до комсомолу.

Щоб виправдати марні витрати на дворічне стеження, 20.06 1952 Г. заарештували. Слідчий Шустов розумів безпідставність звинувачень, співчував підслідній, навіть підгодовував її, але справу про “антирадянську агітацію” за ст. 54-10 таки сфабрикував. У справі фіґурувала єдина листівка, яку Г. спровокувала написати подруга, та вірші типу "Зазеленіла ружа в полі, а я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі". Радянські люди знають, що треба йти до комунізму. 31.07. 1952 Рівненський обласний суд присудив Г. 10 р. увязнення. Коли Г. зачитали вирок, вона подякувала, що не 25.

Як неповнолітню, її не відправили за межі України, утримували під Черніговом у таборі для жінок-інвалідів. У звязку з беріївською амністією звільнені були майже всі жінки – карні вязні, тому дівчат, яким виповнилося 18 р., 29.04. 1953 перевели в Одесу, щоб там не зупинилася фабрика, яка шила білизну для солдатів. Коли кримінальні повернулися в зону з новими термінами, політичних у вересні 1953 перевели в Куйбишев, де вони працювали на заводі будівельних деталей. Г. доводилося також розвантажувати баржі з цементом (мішки по 50 кг).

За Указом 1954 р. Г. як малолітній і за добру роботу зняли судом 2/3 терміну. Звільнена 24.12. 1954 р. Оскільки мати і сестра поїхали на Сибір до батька, Г. не було куди повертатися. У Рівному її не прописали. Зупинилася в Костополі в бабусі, а через кілька днів завербувалася на Донбас, у Сталіно. Працювала різноробочою на будівництві, жила в гуртожитку, пішла у вечірню школу, щоб поступити згодом на фізичний факультет політехнічного інституту. Але оскільки паспорт був виданий на підставі довідки про звільнення, то звернулася до Верховної Ради України з проханням зняти судимість. Виявилося, що судимість уже знята Верховним Судом. Одержала новий паспорт. Однак увага КГБ до Г. не слабла. Вчилася, працювала в друкарні. Одружилася, перша дитина померла. 1961 р. народила сина Богдана. З чоловіком, чужим по духу, розлучилася.

З вересня 1963 р. відвідувала літературне об'єднання "Обрій" при газеті "Комсомолец Донбасса", яким керував Йосип Курлак. Там познайомилася з Василем СТУСОМ, Василем Захарченком, Володимиром Міщенком, Леонідом Талалаєм, Анатолієм Гарматюком. У тюрмі не написала жодного вірша, а тут вони пішли потоком. Г. зрозуміла, що її покликання – література, а не фізика. Що розмовляла з сином українською мовою, то 1965 року біля експериментальної школи на неї звернули увагу художники, які створювали мозаїчні панно, зокрема, Григорій Синиця, Алла ГОРСЬКА, Віктор Зарецький, Надія СВІТЛИЧНА, з якою Г. подружила.

1965 р. Г. вступила на заочне відділення Літературного інституту ім. М.Горького У звязку з підготовкою до друку книжки віршів "Веселки на тротуарах" (ред. Володимир Підпалий) 13.12. 1965 Г. приїхала до Києва, і Н.СВІТЛИЧНА познайомила її з Олесем Сергієнком, Оксаною МЕШКО, Вячеславом ЧОРНОВОЛОМ, Іваном СВІТЛИЧНИМ та Євгеном СВЕРСТЮКОМ на його дні народження, потім з Іваном ДЗЮБОЮ. Прочитала працю І.Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”..

Кагебісти робили спробу завербувати Г., щоб доносила на своїх нових друзів, навіть послали її з групою шахтарів до Польщі, та вона категорично відмовилася. 1968 року у видавництві “Донбас” знімають з виробництва підписаний до друку рукопис нової збірки поезій, 1971 року у київському видавництві “Молодь” знищують верстку наступної книжки. Донецькі письменники влаштовують обструкцію “затятій націоналістці і бандерівці”: до Спілки письменників її прийняли аж через 17 років.

У 80-х роках Г. писала листи В. ЧОРНОВОЛУ на заслання та в якутській табір.

1988 р. Г. включилася в громадську діяльність: була одним з організаторів Товариства української мови на Донеччині, НРУ, “Меморіалу”, ДемПУ.

1990 р. переїхала до Львова. Виступала як публіцист, повістяр, поетеса, вела передачі на радіо, кандидувала до Верховної Ради. Тричі була лауреатом літературного конкурсу “Шістдесятники”, лауреат премії ім. Олександра Білецького, премії ім. В. Марченка. Вийшло понад 30 її книжок, зокрема, “Степан Бандера – людина і міф”, “Нескорені берегині” – про українських жінок-героїнь, політвзенок. Працювала натхненно, до знемоги. Задумала видати 15 збірочок поезії, та встигла видати лине 7, решту готує син Богдан – філолог.

Бібліоґрафія

Г.Гордасевич Г.Л. Степан Бандера: людина і міф. - Львів: В-во "СПОЛОМ", 2000. - 192 с. з іл.

Г.Гордасевич. Соло для дівочого голосу. – Дзвін, ч. 2 – 3, 2001 р. (Автобіоґрафічна повість).

Клавдія Бачинська. Згасла зірка Волині. - Українське слово, ч. 20 (3072), 2001. - 17 травня.

Петро Гоць. Галина Гордасевич серед нас. - Шлях перемоги, ч.13 (2500), 2002. - 21 березня.

Надія Романюк. "Жила. Любила. Плакала. Сміялась". - "Дзеркало тижня, № 314 (389), 2002. - 13 квітня.

 2.03. 2004 р. Василь Овсієнко



Создан 20 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником