ЗИНОВІЙ ЗИМНИЙ «ПОЕЗІЯ В ДЗЕРКАЛІ СТАТИСТИКИ»

 

ЗИНОВІЙ ЗИМНИЙ «ПОЕЗІЯ В ДЗЕРКАЛІ СТАТИСТИКИ»

Дещо цікаве про версифікацію Галини Гордасевич




ЗИНОВІЙ ЗИМНИЙ

ПОЕЗІЯ В ДЗЕРКАЛІ СТАТИСТИКИ
 
В психології є таке поняття - кольоровий слух . Це означає, що в деяких людей звуки викликають кольорові асоціації. Але явище це суто індивідуальне, різні люди одні й ті ж звуки «бачать» в різних кольорах. Інша справа, коли йдеться про зв'язок звуків з емоціями. Тут є всі підстави твердити, що, принаймні в межах одного етносу, люди використовують одні й ті ж звуки для експресивного виразу однакових емоцій. Я спробую довести це на прикладі української мови і аналізуючи лише голосні звуки, але спочатку мені хочеться навести один невеликий ліричний вірш сучасної поетки Галини Гордасевич, який і викликав у мене бажання дослідити поезію методами статистики.

Над тихим озером холодної води
Стоїть туман осінній нерухомо.
Не говори ніколи і нікому,
Що більше ми не прийдемо сюди,
Над тихе озеро холодної води.

А в тій воді купалися зірки!
Вона від них так ніжно золотіла,
І чайка над тим озером летіла,
Здавалося, на відстані руки,
Коли в воді купалися зірки.

Тоді: «Моя - а» - кричав ти, і луна
Тобі покірно: «Я-а-а!» - відповідала,
А я сміялась тихо і не знала,
Що скоро так закінчиться вона,
Ота покірна, лагідна луна.

А, може, озера того нема?
Й тебе нема? Я вигадала все це?
Туман холодний підступає в серце.
«Твоя-а!» - кричу я, а луна німа,
Бо ні тебе, ні озера нема.

А тепер давайте поміркуємо над голосними, можна в алфавітному порядку.
Отже «а» - виражає переляк, погрозу, відчай, біль, незадоволення, а ще вживається для передачі далекого гомону, відлуння. Це широкий голосний, який потребує глибокого вдиху і такого ж видиху. «Ах, яка краса!» - скажете ви, зайшовши в сосновий ліс і набравши повні груди повітря, сповненого запахом живиці. «А-а-а!» - відповість вам луна, коли ви голосно гукнете.
Назвемо звук «а» - відлунюючим.
І зовсім інший звук «е» - він вживається для виразу сумніву, незгоди, вагання, недовір'я  («Е-е-е, куме, це ви щось той...«.
Назвемо звук «е» - скептичним.
Звук «і» означає піднесення, подив, захоплення. Коли діти перебувають в стані бурхливої радості, вони вищать, тобто вигукують «і-і-і!«.
Назвемо звук «і» - радісним.
Знову ж таки в цілком протилежному значенні вживається звук «о» - це вираз жалоби, смутку, страху («О Господи, як то тяжко тії дні минають!«). На театральній масці, яка має означати сум, губи малюють округло, у вигляді літери «о«.
Отже, є майже всі підстави назвати звук «о» - печальним.
Залишається у нас звук «у«, який вживається, щоб передати звуки, що викликають почуття страху (вовче виття, завивання вітру, сирену тривоги). Коли з дітьми граються і зображають якогось «бабая» чи «бабу-ягу«, то звичайно говорять: «У-у-у, а де тут неслухняний Івасик?»
Це низький і грубий звук, тому назвемо  звук «у» - звуком страху.
А тепер проаналізуємо наведений вірш з точки зору частоти вживання в ньому різних голосних звуків. Отже, перша строфа:

Над тихим озером холодної води
Стоїть туман осінній нерухомо.
Не говори ніколи і нікому,
Що більше ми не прийдемо сюди,
Над тихе озеро холодної води.

В цій строфі так звана лірична героїня розповідає про себе: осінь, вона самотня над озером, кохання лишилось в минулому. Рахуємо голосні звуки і отримуємо результат: звук «у» вжито в ній лише 3 рази, стільки ж звук «а«, дещо більше «е» - 8, ще більше - 17 - «і» , але перше місце - 22 - займає звук «о«, покликаний передати той печальний настрій.
Друга строфа:

А в тій воді купалися зірки!
Вона від них так ніжно золотіла,
І чайка над тим озером летіла,
Здавалося, на відстані руки,
Коли в воді купалися зірки.

Героїня згадує минуле щастя, навіть не просто згадує, вона подумки повертається в нього, вона знову відчуває себе щасливою, і на перше місце - 20 - виходить високий срібний звук «і«, далеко позаду - 9 - полишаючи сумний «о«, а також «а» - 10, не кажучи вже про «е» та «у«, на долю яких приходиться лише  2 рази.
Що ж маємо в, третій строфі?

Тоді: «Моя-а-а!» - кричав ти. і луна
Тобі покірно: «Я-а-а!» - відповідала.
А я сміялась тихо і не знала,
Що скоро так закінчиться вона,
Ота покірна, лагідна луна.

Щастя триває. Може, трохи спадає ота хвиля піднесення «і» вже лише 13, потроху знову повертається печаль - «о» стає 12, «у» лишається на рівні 2, але «е» лише 1, тобто ніяких сумнівів ще нема, зате на перше місце - 18 - виходить «а» - ота луна.
Сумніви прийдуть у четвертій строфі.
А, може, ніякого щастя не було, може, все це нездійснена мрія, яка лишилась в минулому, а тепер пам'ять мимоволі перетворює її в реальність?

А може, озера того нема?
Й тебе нема? Я вигадала все це?
Туман холодний застилає серце,
«Твоя -а!» - кричу я, а луна німа,
Бо ні тебе, ні озера нема.

І як на зміну настрою відгукнувся звукопис? Різко падає дзвенюче «і» - всього 4, дещо менше - 10 - печального «о«, а також широкого «а» - 13, зате на перше місце, - правда, теж 13, але цей звук значно рідше вживається в українській мові, - виходить скептичне «е«. Звук «у» лишається на рівні 3.
Цей вірш відразу привабив мене, як тільки я з ним познайомився. Я подумав: основне - це його настрій. Потім почав думати: а чим же цей настрій створено? Він мелодійний, подумалось мені, в ньому багато голосних звуків. А потім мені закортіло порахувати, скільки ж яких звуків у ньому ужито, і з результатами моїх підрахунків я щойно вас познайомив.



Обновлен 18 апр 2013. Создан 20 мар 2012



  Комментарии       
Всего 1, последний 10 мес назад
bukovel-2017-12 01 фев 2018 ответить
http://livesurf.ru/promo/121886
Программа для раскрутки сайта
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником