ЗИНОВІЙ ЗИМНИЙ «ПОЕЗІЯ В ДЗЕРКАЛІ СТАТИСТИКИ»

 

ЗИНОВІЙ ЗИМНИЙ «ПОЕЗІЯ В ДЗЕРКАЛІ СТАТИСТИКИ»

Дещо цікаве про версифікацію Галини Гордасевич




ЗИНОВІЙ ЗИМНИЙ

ПОЕЗІЯ В ДЗЕРКАЛІ СТАТИСТИКИ
 
В психології є таке поняття - кольоровий слух . Це означає, що в деяких людей звуки викликають кольорові асоціації. Але явище це суто індивідуальне, різні люди одні й ті ж звуки «бачать» в різних кольорах. Інша справа, коли йдеться про зв'язок звуків з емоціями. Тут є всі підстави твердити, що, принаймні в межах одного етносу, люди використовують одні й ті ж звуки для експресивного виразу однакових емоцій. Я спробую довести це на прикладі української мови і аналізуючи лише голосні звуки, але спочатку мені хочеться навести один невеликий ліричний вірш сучасної поетки Галини Гордасевич, який і викликав у мене бажання дослідити поезію методами статистики.

Над тихим озером холодної води
Стоїть туман осінній нерухомо.
Не говори ніколи і нікому,
Що більше ми не прийдемо сюди,
Над тихе озеро холодної води.

А в тій воді купалися зірки!
Вона від них так ніжно золотіла,
І чайка над тим озером летіла,
Здавалося, на відстані руки,
Коли в воді купалися зірки.

Тоді: «Моя - а» - кричав ти, і луна
Тобі покірно: «Я-а-а!» - відповідала,
А я сміялась тихо і не знала,
Що скоро так закінчиться вона,
Ота покірна, лагідна луна.

А, може, озера того нема?
Й тебе нема? Я вигадала все це?
Туман холодний підступає в серце.
«Твоя-а!» - кричу я, а луна німа,
Бо ні тебе, ні озера нема.

А тепер давайте поміркуємо над голосними, можна в алфавітному порядку.
Отже «а» - виражає переляк, погрозу, відчай, біль, незадоволення, а ще вживається для передачі далекого гомону, відлуння. Це широкий голосний, який потребує глибокого вдиху і такого ж видиху. «Ах, яка краса!» - скажете ви, зайшовши в сосновий ліс і набравши повні груди повітря, сповненого запахом живиці. «А-а-а!» - відповість вам луна, коли ви голосно гукнете.
Назвемо звук «а» - відлунюючим.
І зовсім інший звук «е» - він вживається для виразу сумніву, незгоди, вагання, недовір'я  («Е-е-е, куме, це ви щось той...«.
Назвемо звук «е» - скептичним.
Звук «і» означає піднесення, подив, захоплення. Коли діти перебувають в стані бурхливої радості, вони вищать, тобто вигукують «і-і-і!«.
Назвемо звук «і» - радісним.
Знову ж таки в цілком протилежному значенні вживається звук «о» - це вираз жалоби, смутку, страху («О Господи, як то тяжко тії дні минають!«). На театральній масці, яка має означати сум, губи малюють округло, у вигляді літери «о«.
Отже, є майже всі підстави назвати звук «о» - печальним.
Залишається у нас звук «у«, який вживається, щоб передати звуки, що викликають почуття страху (вовче виття, завивання вітру, сирену тривоги). Коли з дітьми граються і зображають якогось «бабая» чи «бабу-ягу«, то звичайно говорять: «У-у-у, а де тут неслухняний Івасик?»
Це низький і грубий звук, тому назвемо  звук «у» - звуком страху.
А тепер проаналізуємо наведений вірш з точки зору частоти вживання в ньому різних голосних звуків. Отже, перша строфа:

Над тихим озером холодної води
Стоїть туман осінній нерухомо.
Не говори ніколи і нікому,
Що більше ми не прийдемо сюди,
Над тихе озеро холодної води.

В цій строфі так звана лірична героїня розповідає про себе: осінь, вона самотня над озером, кохання лишилось в минулому. Рахуємо голосні звуки і отримуємо результат: звук «у» вжито в ній лише 3 рази, стільки ж звук «а«, дещо більше «е» - 8, ще більше - 17 - «і» , але перше місце - 22 - займає звук «о«, покликаний передати той печальний настрій.
Друга строфа:

А в тій воді купалися зірки!
Вона від них так ніжно золотіла,
І чайка над тим озером летіла,
Здавалося, на відстані руки,
Коли в воді купалися зірки.

Героїня згадує минуле щастя, навіть не просто згадує, вона подумки повертається в нього, вона знову відчуває себе щасливою, і на перше місце - 20 - виходить високий срібний звук «і«, далеко позаду - 9 - полишаючи сумний «о«, а також «а» - 10, не кажучи вже про «е» та «у«, на долю яких приходиться лише  2 рази.
Що ж маємо в, третій строфі?

Тоді: «Моя-а-а!» - кричав ти. і луна
Тобі покірно: «Я-а-а!» - відповідала.
А я сміялась тихо і не знала,
Що скоро так закінчиться вона,
Ота покірна, лагідна луна.

Щастя триває. Може, трохи спадає ота хвиля піднесення «і» вже лише 13, потроху знову повертається печаль - «о» стає 12, «у» лишається на рівні 2, але «е» лише 1, тобто ніяких сумнівів ще нема, зате на перше місце - 18 - виходить «а» - ота луна.
Сумніви прийдуть у четвертій строфі.
А, може, ніякого щастя не було, може, все це нездійснена мрія, яка лишилась в минулому, а тепер пам'ять мимоволі перетворює її в реальність?

А може, озера того нема?
Й тебе нема? Я вигадала все це?
Туман холодний застилає серце,
«Твоя -а!» - кричу я, а луна німа,
Бо ні тебе, ні озера нема.

І як на зміну настрою відгукнувся звукопис? Різко падає дзвенюче «і» - всього 4, дещо менше - 10 - печального «о«, а також широкого «а» - 13, зате на перше місце, - правда, теж 13, але цей звук значно рідше вживається в українській мові, - виходить скептичне «е«. Звук «у» лишається на рівні 3.
Цей вірш відразу привабив мене, як тільки я з ним познайомився. Я подумав: основне - це його настрій. Потім почав думати: а чим же цей настрій створено? Він мелодійний, подумалось мені, в ньому багато голосних звуків. А потім мені закортіло порахувати, скільки ж яких звуків у ньому ужито, і з результатами моїх підрахунків я щойно вас познайомив.



Обновлен 18 апр 2013. Создан 20 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником